Коли ми заходимо до Криму, під статтю «колаборація», потрапляє приблизно, кілька сот тисяч наших громадян. – Борис Бабін.

-Днями у столиці було презентовано рекомендації щодо плану заходів  з реалізації стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території  АР Крим. Сьогодні про це ми говоримо з Борисом Бабіним, експертом міжнародного права, доктором юридичних наук, професором, екс представником президента України в АР Крим у 2017-2018 роках.

23 листопада у Києві було презентовано рекомендації щодо плану заходів з реалізації стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополь. Участь у презентації цього плану брали ряд профільних експертів. Власне, що саме включають в себе ці рекомендації?

- Тут слід все ж таки зробити попередній аналіз. Плани щодо Криму, вони схвалювалися українським урядом, іншими структурами декілька разів. В 2018 році складалося  два плани. Був урядовий і був план Представництва Президента, потім були судові процеси щодо виконання одного з цих планів.

Після зміни влади в 2021 році було схвалено Стратегію деокупації і реінтеграції Криму. І цей документ був затверджений рішенням РНБО і підписаний Указом президента.

Тобто цей документ уперше носив доволі високий рівень, рівень вищих органів влади і був пов'язаний з безпековим питанням. Далі почалася Велика війна. До війни ця стратегія була розкрита у Плані заходів. І цей План заходів був схвалений урядом, і основним виконавцем було міністерство реінтеграції.

Після початку масштабного вторгнення стало очевидно, що безпекова ситуація змінилася, є абсолютно інші виклики. Певні виклики наросли. І за цих умов, очевидно було, що цю стратегію, яка в принципі була витребувана на момент Великого вторгнення, слід змінювати. І це було заявлено вищим посадовими особами. І далі, відповідно після змін Стратегії, мав би змінений План.

Але в житті трапилось дещо інакше. Стратегія досі незмінна. Стратегія у нас досі довоєнна, до Великої війни, версії 2021 року. Але у квітні 2023 року було схвалено нову редакцію Плану. Розпорядження Кабміну презентувало урядове бачення - що ми маємо робити з Кримом. І на сьогодні цей документ фактично є єдиним практичним документом з того, що можна обговорювати.

Бо стратегія, і про це прямо кажуть вищі посадовці, має бути оновлена. Тобто це не предмет розмови. Очевидно, що ми маємо чекати поки поважні структури, а я маю на увазі знов таки той самий Уряд, Представництво Президента і апарата Верховної Ради, Ради нацбезпеки  і оборони, презентують хоча б якийсь там документ чи рішення РНБО. Поки цього нема. За цих умов експертне середовище, воно, сконцентрувало свою увагу саме на відповідному Плані.

Був перший форум «Майбутнє Криму», який був проведений ще задовго  до цих змін плану. І якраз коли ми  (експертне середовище)почули, що необхідно схвалювати зміну до Стратегії. Тому перший форум, який проводився навесні, він був проведений і представниками Меджлісу кримськотатарського народу і вченими. Там було знов таки до 20 і фахівців, і тих, хто працював в Криму на різних посадах, і два професора. Ми наробили тоді рекомендації. Ці рекомендації були структуровані по десяти напрямам. І вони були презентовані для громадськості на прес-конференціях, були розіслані органам влади і були презентовані в певному вимірі дипломатичному корпусу наших держав партнерів.

Далі, через буквально декілька тижнів, був схвалений цей план. Були проведені зустрічі з міністерством, з керівницю профільного міністерства пані Верещук. Тоді ми почули певні обіцянки про співпрацю.

Далі, розуміючи, що життя йде, і ми маємо щось робити, був проведений другий форум. Це така передумова. Що було власне на цьому форумі?

Ми взяли цей урядовий акт, і пройшлися з ним з олівцем. Ми просто оцінили його на якість, на виконуваність, і на відповідність, чи не відповідність тим пропозиціям, які надавались на першому форумі експертним середовищем.

Констатуючи системні проблеми документу, до кожного пункту плану, були надіслані  органам влади, в  стислому вигляді, пропозиції. Бо, по-перше, ще  багато дуже болючих питань, і по-друге - можна три години розповідати про це нон-стопом, тому була презентована на прес-конференції стисла версія основних проблем і викликів в цій сфері. Ось це і було на прес-конференції.

На ній були презентовані напрями, тобто, що слід робити, по-перше, з планом загалом, по-друге, з напрямом цієї роботи, з деокупацією та  інтеграцією зокрема.

Тут ще слід додати, що цей документ передбачає:

 -велику низку заходів після деокупації,

-значну низку заходів, до деокупації

- певну частину заходів, до певного строку, який вимірюється 2023-2024 роками. Оскільки дата деокупації, в плані, звісно, не визначена, ми прекрасно розуміємо, що на сьогодні ми можемо надавати оцінку лише тому, що має бути виконана вже з точки зору його виконуваності чи не виконуваності, а всьому іншому загалом з точки зору практичної доцільності.

Обидва наших форуми проводилися з дуже простою методологією. Ми моделювали реальність деокупації Криму. Тобто не просто сидимо в Києві, розмовляємо лозунгами, а ми моделюємо:

- Ось ви, український чиновник. Ви відкриваєте очі в Джанкої. Ви голова військової адміністрації району. Час пішов. Що ви будете робити?

- З якими викликами ви стикнетеся на 5, 10, 30 хвилині вашого перебування на цій посаді? Тобто ми якраз моделювали реальність. І реальність вона дуже жорстка.

Як казав, на першій презентації один з експертів, "наденьте капу, буде боляче". Він казав це журналістам, які це мали би почути, бо багато що, що ми казали, не звично чути для ЗМІ. Я не кажу, що воно суперечить цілям деокупації, але воно суперечить тому, що ми часто чуємо про це. Воно грунтується на інтересах держави України і суспільства, і які мають бути реалізовані. Ось це така загальна ситуація з документом.

- А взагалі, чи мають експерти  інколи між собою розбіжності у баченні реінтеграції? Можливо, розбіжності у підходах, можливо у першочергових завданнях. От, власне, на чим треба працювати?

- Я можу казати лише  за експертів тих форумів, які були проведені за мою участю. Є ще у нас така категорія експертів, як експерти Кримської платформи. Частина з них була на цих заходах. Тут якраз, можна сказати, що у нас експертне середовище, (в принципі, це нормально, це ж не державна влада), воно дійсно розпорошене. І, до речі, якраз одним з наших пропозицій є якраз - інституціоналізація експертного середовища Кримської платформи, щоб люди розуміли, що це за експерти, яку вони мають фахову підготовку, які вони мають компетенції, і скільки ми їм заплатимо за їх роботу.

Тепер щодо розбіжностей і загального. Є сфери, я це не приховаю, де у нас дуже серйозні розбіжності і це дуже нагадує стару дитячу історію, бо у кожного болить те, що його.

Оскільки багато експертів є освітянами, чи колись працювали в своєму світі, найбільші дискусії були якраз щодо реформування блоку освіти. Тут, якраз у нас і було таке - епічне протистояння, я це не приховую, і тому в цій сфері йде кілька різних бачень щодо модальностей окремих питань.

 До речі, якраз ми сьогодні бачимо, що Уряд йде, Верховна Рада йде і Уряд іншим шляхом. Який нам не дуже подобається, прямо скажу, він стосується підтвердження атестацій, людей, які отримували так звану «освіту» на окупованій території.

У нас є обґрунтовані побоювання, що якщо це буде стосуватися т.з. «вищої» та «середньої освіти», це фактично стимулюватиме людей залишатися в цих закладах. Нам би цього дуже не хотілося.

Щодо інших заходів нам вдалося вийти на більший такий консенсус. Ґрунтовний. Це блок кримінальної політики, це блок цивільної, міграційної політики, анти корупційність, міжнародні справи, соціальна сфера і інформаційна політика.

По цих напрямах у нас дискусії в межах нашого цього експертного кола стосувалися таких невеликих питань, і ми змогли вийти на загальні пропозиції. Тобто попри наявність бурхливих дискусій, обговорень і прямо скажемо, на превеликий жаль, що під час обговорення цього урядового документу,  ми винайшли новий  жанр - «юридичного стендапу», бо іноді, на превеликий жаль, про те, що там написано, дуже важко казати…

Я згадую, старий анекдот пана Кличка, коли він сказав одному з депутатів, "Ти коли це писав, ти це читав?» Ну, от це якраз згадується.

Так ось, насправді є загальна позиція, вона знов таки, відсилає нас до перших рекомендацій і друге вона встановлена у таких загальних недоліках Плану. Вона стосується найбільше  загальних недоліків плану. По-перше, він не структурований.

Коли ви бачите в документі, що декілька разів пишеться про одне те саме в різних місцях, це можливо не правильно.

Коли ви бачите, що в документі  є якісь завдання,  і вони мають реалізовувати… ну, наприклад: «розслідувати справи щодо колаборантів». Супер! Це законом передбачено!. Це логічно, що це має бути, і таке подібне… Або ще приклад – «винести міжнародному суду рішення». Це класно»! Але Міжнародний суд не буде читати ваш План. Він сам винесе рішення! Якщо ви запишете це з досягнення вашого плану в такій версії, можливо це неправильно.

 І такого багато. Тобто повторююся: загальні недоліки документу, низка структурованість, невизначені строки, абсолютна, вибачте, «каша» з виконавцями.

Ну, прикладом, у нас є Меджліс кримськотатарського народу. Дуже логічно було би, щоб в Плані він був визначний в значній частині заходів, як виконавець,  і не був би в певних заходах лише як виключення, а не як правило. І коли з усього документу 120 -ти заходів, Меджліс є лише в 20-15, і то,  здебільшого там, де ну, як, на жаль, кажуть за сферою «культур-мультур», (з усією повагою до культури). Це вже викликає певне питання, а що, в інших сферах він не має бути залученим?

Це перше. Друге, нас абсолютно дивувало, (отут якраз освітяни були одностайні), дуже багато заходів про освіту, а у виконавцях нема профільного міністерства! Ну, і такого дуже багато можна було би розповідати. Тому наша загальна позиція, документ, ну, знаєте, перша загальна теза була така: не робить помилок той, хто нічого не робить.

Зрозуміло, що якщо була б Стратегія, і там було б написано подібно, критикували би Стратегію. Тому, оскільки Стратегії нема, критикують Плани. Тут профільне міністерство заслуховує результати власних дій. Але все одно ми впевнені, що далі слід не зупинятися. По-перше, слід розібратися зі Стратегією. Все ж таки. Влада має чітко сказати, буде Стратегія по Криму чи не буде?

Повторюсь, на сьогодні діє Стратегія 2021-го року. Вона чинна чи ні? Сказати: «Чинна. Допрацьована». Або, «все, забудьте, у нас буде інший підхід»! Хтось з посадовців, прикладом, казав, що у нас не має бути окремої стратегії по Криму, а має бути загальна стратегія по деокупації всіх територій України.

Це дискреція влади. Якщо це позиція, нехай це буде позиція, але зробіть її, не просто заявою на єдиному ефірі телеканалу, а зробіть це документом, який в певній частині покажіть суспільству. Якщо ні, якщо все ж таки стратегія має бути, давайте все ж таки виходити на новий її текст.

Був спеціально утворений відповідний орган при президентові, там секретарем є представниця президента в АРК. Ця консультативна чи координаційна рада, вона мала розробити якісь пропозиції. От давайте зберемо цю Раду публічно, чи можливо не публічно, але відзвітуйтеся при проведенні.

Нехай якісь пропозиції будуть обговорені, в РНБО вийдуть на якусь мову, болванку стратегії. Після цієї болванки давайте працювати над планом.  Знов таки, не з документом із серії, «все одно ніхто не буде читати до кінця», а з серії все ж таки якогось більш практичного тексту, який підкріплений коштами, який підкріплений відповідальністю за невиконання, який підкріплений громадським державним контролем. Тобто це наше бачення.

І знов таки, ми прекрасно розуміли, коли ми за це взялися, що це по-перше, болюче питання. І не лише для влади, але і для суспільства. Але з іншого боку, мовчати просто і знов таки, казати, що все гаразд, це теж не вірно. І знов таки, ми тут не займаємось критиканством, прекрасно розуміємо, що це не питання кадрової політики. Це не питання загальної критики влади. Ні!  Це питання конкретних документів, які мають бути доопрацьовані, в розумні строки, бо їх читають і наші друзі, і наші вороги. І наші друзі і наші вороги дуже добре складають власне бачення того, що в головах наших чиновників, щодо деокупації і інтеграції Криму, після ознайомлення цього плану.

Щодо цього виробився такий жарт. Сумний, але це ж такий жарт, що дуже добре, що цей план так написано, бо його майже неможливо перекласти англійською.

І тому просто багато хто не зможе його прочитати з наших партнерів, бо це просто не можна перекласти. Сподіваємся, не ніхто читав його англійською мовою.

-Ну от Крим вже більше 9 років під російською окупацією, і я так розумію, на сьогоднішній день чуткого плану реінтеграції ми ще немає.

Дивіться, знов таки, у нас нема головного!

 Є бажання, і це дуже добре, що влада цим загалом займається. Раніше не було. Раніше ми бачили ще більш, декларативний рівень. До 2019 року, (я нікого не хочу ображати з політичних прихильників будь-якої сили), ми бачили дуже епізодичне згадування про Крим, коли це було вигідно владі.

На сьогодні ми бачимо хоча б якісь документи, хоча б якусь стратегію, хоча якусь там позицію. Більшу увагу державних органів. Але бачення - що саме слід конкретно робити на Півострові, нема. Чому?

Тому що ця територія  майже 10 років під окупацією. На відміну від території материка, які були окуповані в 2022 році, за цей час сформувався сталий апарат і сталий, ну скажімо так, не дуже правомірний, але спосіб суспільного життя. Майже змінилися покоління. Вже ті, хто в 2014 році ходив в дитячий садочок, сьогодні вже випускаються з шкіл. Хто ходив в молодші класи шкіл, вже, на жаль, сьогодні багато хто є в лавах агресора, військових структур. Це слід розуміти. І тому постає питання: чи контролює Україна цю ситуацію? Чи буде воно контролювати в перший день чи тиждень деокупації?

Бо перше питання у нас буде, загалом вставити: «Кто эти люди?» Хто це? Уявімо, українська влада, потрапляє на територію, де знаходиться 2 мільйони людей. З цих 2 мільйонів людей  декілька сот тисяч необхідно буде видворити в розумний строк з Криму як колонізаторів. Але при цьому, з дотриманням гуманітарних стандартів і певної процедури. І ще є питання, куди їх видворяти, за умови якщо держава-агресор відмовиться це робити. Це перше.

Друге, це колаборанти. І з ними слід проводити відповідні заходи притягнення до відповідальності. І тут, знову так, я завжди кажу: «шановні, у нас є статті, для яких встановлюються відповідальні за колаборацію».

Супер! Це класно, що ми їх в 2022-му році схвалили. Але питання в тому, що коли ми приходимо до Криму, ці статті охоплять приблизно, за різними оцінками, декілька сот тисяч наших громадян. Я не кажу, погано це чи добре, я кажу, просто це як юрист-практик.

У нас вистачить процесів, судів, прокурорів, щоб провести 200 тисяч справ, а далі, щоб забезпечити їх виконання? Тобто це виклик? Так! Слід думати над тим, як це розвантажувати.

І ось третє питання, про яке поки ніхто не хоче казати. Це власність! Ви заходите на територію, де 10 років відбувалося що? Перше, абсолютно незаконні дії з власністю. Конфіскації, так звані націоналізації і так далі.

 Друге, квазі-законні дії. Коли діяв, так званий Закон Про Вільну Економічну Зону Крим. Під його парасолькою працював український бізнес в Криму.

 І третє. Така сіра зона. Це про те, що люди вмирали, народжувалися, щось продавали, передавали, ділили між собою нерухомість.

Я впевнений, що коли ми зайдемо в Крим, абсолютна більшість об'єктів  по Криму, не будуть мати на собі документів, які можна бути вважати підставою казати, що це є законна власність. Цього не буде.

Тобто ми маємо унеможливити ситуацію, і з серії тої що: у кого кулемет, той і власник. Забезпечити те, щоб працювала сфера життєдіяльності півостріва. Щоб у лікарнях був лікар і світло. Щоб у крамницях був хліб. Бо коли ви приїдете в Джанкойський  хлібозавод і скажете, що він злочинно управляється якимись невідомими окупантами (так, це злочинно, він управляється окупантами, давайте з цим розбиратися) Але питання в тому, що він при цьому має працювати. Бо якщо ви просто його забриєте і скажете, «до завершення кримінального провадження ми кладаємо арешт на це майно, згідно чинного законодавства», у мешканців Джанкоя виникає питання, що їм не має чого їсти. Розумієте? А щоб це вирішити, і щоб вирішити питання, а «хто ці люди», ми пропонували заходи, якраз ті, які дуже незручно чути багатьма чиновниками, бо вони передбачають певні зміни. І це не стосується лише Криму, а і України. Загальна позиція чиновника стандартна: робити все, що завгодно, щоб нічого не робити. Робити все, щоб нічого не змінювати. Так само і тут. Необхідні, на жаль, зміни управлінського підходу і тимчасовий порядок справ на деокупованих територій.

 Це мораторій на угоди з майном. Це буде дуже боляче! Бо люди скажуть, це ж моє! Ні. Всім. І не лише поганим. Але всім. Заборона на будь-яке відчуження. Потім явочний порядок набуття спірної власності. Другий варіант – документування. Усі кримчани мають отримати. Усі особи фізичні, які будуть виявлені, мають пройти процедуру первинної спеціальної ідентифікації. Отримати спеціальний документ, який буде свідчити про те, що він звернувся до військової адміністрації, і сказав, що він такий-то. Бо ми будемо повинні знати, хто на цій території з вами існує.  І знову ж таки, це буде стосуватися не лише поганих колаборантів, але усіх! Одна дуже поважна людина казала мені, і що,  моя бабуся також повинна? Так! І ваша бабуся також! Це те, що слід зробити.

Якщо ми не будемо це всерйоз проговорювати, далі ми не підемо. І ще, у цьому плані є позиція, щоб учасників незаконних збройних формувань і солдат армії окупантів, далі майже цитата: які не вчинили воєнні злочини, та злочини проти людяності, а просто взяли зброю в руки, щоб вбивати українців, там передбачено механізм амністії.

Припустимо! Я кажу, припустимо. Але при цьому, одночасно в цьому ж документі, передбачено відновлення кримінальних проваджень у справах, які були до 14-го року в Криму! Тобто, людською мовою: людина вкрала курку в 2013-му році, і її не встигли засудити. Чи вкрала курку, але її вже потім засудив окупант. Держава України декларує намір з цим розбиратися, а ви, бачите, якогось «самооборонівця Криму»  і каже: - ну ладно, війна так війна. Амністія. Все ми перемогли.

 Чи буде це сприйнята в суспільстві нормально? Думаю, абсолютно ні! Тому що немає доказів того, що він дійсно це не вчинив. А далі я кажу вже як адвокат: немає доказів, що ця людина в 2013-му цю курку вкрала. А кому ви вірите? Окупантським документам? Відновлення справ, як це? Ви пропонуєте вірити слідчим так званим прокурором окупантів? Вірити більше ніж власним громадянам? Навіть злочинцям? Знаєте, це дуже таке питання, нехороше виникає. Але це є в чинному документі.

 Я кажу, давайте не спілкуватися лозунгами. В мене є життєва вправа, коли я спілкуюсь з людиною, зокрема по Криму, і коли я чую від неї просто набор лозунгів, для мене це вже діагноз. Вибачте, я розумію, про що далі розмовляти з цією людиною? Коли я бачу, що людина крім лозунгів, говорить  розумні речі, це друге питання. Так ось тут якраз і працювати розумно: Що мають робити українські чиновники, українські органи влади? Бо прикладом, щоб ви розуміли, там в документі постійно згадуються органи місцевого самоврядування. Супер! А як ви в Криму знайдете органи місцевого самоврядування після деокупації? Бо для цього ж треба відповідні вибори. Як ви вважаєте, після початку деокупації, в Криму загалом мова можлива  про вибори?

Тобто тут не буде цих місцевих органів. Кому ви задачі ставите? Їх не буде за визначенням, там буде військова адміністрація чи ще щось. Але цього не буде. Але під це підв'язується багато чого. Багатьох питань просто в плані немає!

 От ми, до речі, якраз, з одним  моїм колегою нещодавно обговорювали: Що робити з масовою глорифікацією так званої «Спеціальної Воєнної Операції», що злочинно роблять окупанти в Криму? Вони ж там все перейменовують, встановлюють так звані «меморіали» і тому подібне інше. З цим слід розбиратися. І тут, має бути певна межа. Так, звісно, слід знищити монумент так званий. Зрозуміло! Перейменувати вулицю. Зрозуміло! Але стоїть, як приклад, на цвинтарі  сільському якийсь надгробок загиблому.  Знищувати? Чи не знищувати? Чи що з ним зробити? Це ж питання! І це питання буде реальністю, коли наш солдат туди зайде, він має отримати ІНСТРУКЦІЮ, що з цим робити.

Так саме, щодо  власності тих самих колаборантів. От і знову ж таки, комунікація з населенням! Не просто, знаєте: «Посилити телемовлення!» Супер!  Це класно! Це важливо, але коли туди зайде український солдат, скоріше за все, певний період часу, там не буде ні телебачення, ні радіо, ні інтернету! Там будуть інші засоби комунікації з населенням. Дуже примітивні. Навіть такі, які на стовпах клюють. Але це заздалегідь треба пропрацювати. І от такого дуже багато.

Насправді, я тут маю мінімальний, але все ж таки, оптимізм. Знаєте чому? Тому що, це життя. Є речі, які ми моделюємо, виходячи з реальності. Тут можна дискутувати щодо варіантів деокупації Криму, які ми побачимо.  Бо є три умовних моделі. Це – катастрофічна, кризова і проблемна. Ми так умовно їх називаємо.

Катастрофічна – це знищення населення сотнями тисяч, це враження інфраструктури, враження екологічних об'єктів, можливе застосування хімічно-бактеріологічною чи ядерною зброєю. Такі речі, які призводять до того, що Крим, на певний час, втрачає функцію території нормального проживання.

Друге - це просто кризова ситуація. Тобто Крим - це умовний Ізюм.  Коли населення більш-менш може відновитися, але є великі втрати, і є значна, але не повна, руйнація.

Третій варіант це - інший варіант. Кризовий. Коли втрати інфраструктури людського ресурсу не великі. Але це три різних варіанти. І що до них має бути різні механізми, які йдуть далі.

І ще хотів навести один приклад, над яким ми поки не міркуємо, який відбувається на наших очах. Це приклад ситуації на Близькому Сході. Ситуація Ізраїльсько-Палестинського конфлікту. Просто приклад. Почалися бойові дії з дуже сумних фактів 7 жовтня. Абсолютна більшість країн світу підтримувала кого? Ізраїль. На його території були вбиті жінки, вбиті діти. Неспростовні факти!  Їх світ підтримує. Далі що?  Ізраїль заходить на територію Сектору Газу, там починаються бойові дії, фотографії з лікарень, діти, жінки. Світ починає підтримувати вже не Ізраїль. Розумієте? Як тільки нога солдата знаходиться на тій чи інший території, відповідальність  за ту територію несе той, чий солдат має цю ногу.

Ми маємо розуміти, як тільки український солдат буде в Криму, то з цього моменту, Україна набуває відповідальність за багато різних процесів. До цього слід бути готовим! Але тут має бути готовий алгоритм дій.

 Є дві ситуації. Перша - це Нагорний Карабах, друга - це сектор Газу. Коли криза, я не порівнюю зараз з Кримом, просто криза пов'язана з масовим переміщенням населення, з масовим бойовими діями, вона показала: що ні міжнародні інституції, ні держави великої сімки, не готові до цієї ситуації, вони не знають, що робити. Плану Б немає!

 Так само я впевнений, що у Азербайджана, це моя думка, вони у них не було чіткого плану дій щодо населення Нагорного Карабаху. Не було. Вони також сьогодні імпровізують на колінах. Так само як і Ізраїль щодо Гази. Розумієте? Я не проводжу паралелі, я просто кажу, що коли ви імпровізуєте на колінах, може бути лихо. Давайте хоча б спочатку сядемо і напишемо тут, на березі план.

- Дивіться, українська влада твердо стоїть на тому, що жодних територіальних поступок не буде. Ми не будемо говорити про терміни деокупації півострова, але по факту може бути лише два шляхи деокупації: військовий та дипломатичний. На вашу думку чи зберігається після широкомасштабного вторгнення Росії реалістична модель дипломатичного повернення окупованих нею українських територій?

- Ви знаєте, можливо, я тут буду займатися зараз само піаром, але я завжди казав, що ніякого дипломатичного шляху не існує і не існувало ніколи. З одною простою причиною, навіть якщо моделюємо якусь гіпотетичну ситуацію до великого вторгнення,  через якийсь там міжнародний тиск або  санкції, або росіяни почнуть виходити з Криму в тому, чи іншому форматі, все одно процес взяття під контроль цієї території, навіть без єдиного пострілу, все одно це буде вважатися військовою операцією.  Військовою операцією за визначенням. Крим був захоплений окупантами, без великої крові, це правда.  Це була військова операція? Суто військова! Вони це не приховують, як і так званих зелених чоловічків. Деокупація Криму також буде військова операція! Тому ніякого суто дипломатичного шляху не існує за визначенням! Питання в тому,  наскільки ця буде військова операція – кривавою, тривалою, і до яких наслідків вона призведе. Кажу про три сценарії - криза, проблема, катастрофа. От це і є питанням. А те, що це не буде дипломатія, за будь-яких форматів - це аксіома. І вона завжди була аксіомою.

-Чи має відрізнятись реінтеграція тимчасово окупованої АР Крим від реінтеграції інших тимчасово окупованих територій, скажімо, тієї ж Херсонської області, яка під окупацією значно менший період?

- На превеликій жаль, якщо термін окупації  буде продовжуватися, то різниця буде зменшуватись між старо-окупованими і ново-окупованими територіями. Вона все одно буде існувати, але я сподіваюсь, що, окупація не затягнеться на нові десять років. На ново-окупованих територіях, ситуація трохи інша, в чому на сьогодні? По-перше, ново-окуповані території були тривалий час під українським контролем після 14-го року. Це важливо. Бо Крим і Донбас був захоплений окупантами в той момент, коли, в принципі, незалежна Україна практично тільки почала існувати. Друге, це Майдани. Це дійсно усвідомлення свого повного суверенітету і справжніх бажань. Тому, всі ці вісім-дев'ять років, які були і Херсонська, і Запорізька, і інші території, під контролем законної влади, вони багато чого змінили, зокрема, в ментальності. Зверніть увагу, на сьогодні у окупантів абсолютно фантастична проблема, на цих територіях, з кадрами. Вони не змогли там, і це вже факт, знайти так званих суддів, прокурорів, депутатів і вони це завозять з Росії. Масово завозять. Це принципова позиція, вони не приховують в рамках своєї злочинної геноциїдальної політики те, що фактично апарат насильства на цій території не є апаратом колаборантів.  Це є прямий апарат окупантів! Це є принципова, істотна відмінність між Кримом і між цими територіями.

Питання, чи буде яка ще стратегія і план щодо Сходу, або буде єдина стратегія щодо всіх деокупованих територій. Для мене це питання.  Я на це не маю відповідей. Відповіді має надати влада. Головне побажання для цих документів, щоб вони були ґрунтовні, а не «щоб було». А на потребі - прагматичність, щоб державні органи, коли вони це читають, розуміли, що вони мають діяти. А не просто звітувати в кінці кварталу, що тривають процеси в міжнародних судах і очікуються схвалення рішень Генасамблеї, а тому дайте мені квартальну премію.

-Я вам дякую за розмову. Нагадаю, що наша програма стала можливою завдяки підтримці Європейського фонду за демократією. Гостем нашої студії сьогодні був Борис Бабін, експерт міжнародного права, доктор юридичних наук, професор, екс представник президента України в Криму у 2017-18 роках.

Наші програми стали можливими за підтримки Європейського Фонду за демократію.

Повну програму дивиться за посиланням: